там де я жив

 
 

там де я жив

Історія села Рунгури



Історія села Рунгури
Сторінка: 1/3

Интернет казино Султан. Процент выплат 97.4%. Играй там, где лучше!


ПЛАН

географічне положення села Рунгури.

Походження назви села.

Рунгурська топоніміка.

Адміністративна приналежність населення.

Рунгури з 1722 по 2004 роки.



Село Рунгури розкинулось на перших Карпатських пагорбах по обидві сторони річки Лючка (притока Пруту), відділене на південь від Печеніжина на чотири кілометри і від Коломиї на сімнадцять кілометрів. Межує: на сході – з Мишином, М.Ключевом, на півдні зі Слободою (раніше Слобода Рунгурська), на заході – з Чорними Ославами і Чорним Потоком, на півночі- з Марківкою і Печеніжином.

Село знаходиться на висоті 363 м на рівнем моря, у Сочеті вже 711 м, а у Варатиках – 786 м над рівнем моря.

Наше село разом з іншими сусідніми селами Слободою, Марківкою, Молодятином – знаходиться в так званій Пече ніжинській ямі (або ще кажуть – у Перченіжиському котловані). З гірських верховин ця “долина – яма” чудово проглядається.

Рунгури розташовані на стику двох форм рельєфу – горбистої рівнини, яка плавно переходить у справжні гори.

Село поділене потоками на кілька частин (кутків), з яких центральними є: Пискавець, Дуб овець, Бандурка, Грішній і Долішній кінець, та окреїніми: Сухий, Золотий, Петрічєва, Кошари, Шокалів, Грунь, Галанів, Кругленький, Царина, Пантела.

До горбистої рівнини належать кутки Пантера, Ключівки, Крушленкий, Долішній і частина Клопети. У преедгірськім масиві – Дубовий, Шокалів, Грунь, Пискавейь, решта ж села – Решетів, Горішній, Золотий, Петрічєва, Березівки, Сухий – це вже справжні гори.

Верхи, долини і пагорби, на яких розкинулося село, роблять наші Рунгури неповторно красивими у всі пори року.

Село бідне на дні землі, зате багате лісовими масивами. Раніше Рунгури мали прекрасні букові, ялицеві й смерекові ліси, серед яких траплялася і модрина (польська)... На жаль, після війни наші ліси були вирубані, але потім були засаджені молодняком.

Ще два століття тому, до загарбування нашого краю Австро-Угорщиною, основна дорога, що вела із Березовів і Слободи через Рунгури на Коломию вилася вздовж річки Сопілки, через Боянку на Пантилу, звідти крутила побіля печенізького урочища “Соснина” і вела ген далі у Сопів і Коломию. Саме тією Соляною дорогою й возили наші предки ще панщизняну сіль, а перегодом – року у Сопів на нафтоперегонний завод (рафінерія).

Соляною дорога називалася ймовірно тому, що вела від місць солеваріння (з Боянки, Болшиви) на Коломию – одного боку, і на Надвірну – з другого.

За часів Австро-Угорської імперії із стратегічних міркувань була прокладена через Рунгури нова дорога, яку й на сьогодні звемо “цісарською”.

На початку 80-х років ХІХ ст. (1885 р.) розпочалося будівництво залізниці, яка йшла через центр Коломиї, через місце на Пруті в Рунгури з кінцевою зупинкою в урочищі Роки.

Залізниця була буде зруйнована в часи війни. Після звільнення краю від німецьких загарбників совіти заходилися відновлювати її, і навесні 145 р. з Коломиї в Рунгури прибув поїзд – товарняк. Енкаведисти зразу кинулися в село, взялися пакувати у вагони людей, щоб вивезти їх у Сибір. Але українська партизанка була напоготові: вояки УПА розібрали рейки, поїзд зупинили, солдатів забрали в полон, пов’язали руки, а потім відпустили. Наступного для в село прибули військ НКВД, і поклали рейки на місце. І поїзд покинув село. Щоб унеможливити енкаведистом організований вивіз селян з Рунгур і навколишніх сіл, упівці провели блискавичну операцію, позривали усі колітові мости від Сухого до Сопова. І ще підірвали лихої слави тюрму у Печеніжині, яку розпочала будувати ще Австрія, потім продовжувала будівництво Польща, а завершили будівлю у 39-40 роках совіти. Партизани, увірвавшись тюрму знайшли там багато вапна і бочку з людською кров. Люди довго перешіптувалися про ту кров і вапно – адже десь у той час енкаведисти саме в цій тюрмі замордували вчительку з цілим класом учнів (з Городенківського району) за те, що у класі хтось видряпав очі Сталінові на портреті. Переказували, наче б замордованих дітей закопали у молодятинських лісах...

Ще якийсь час діяла колія у Сопові. Перегодом через Прут ішли поїзди вже в Ковалівку, де добували вугілля.

Останній поїзд пройшов центром Коломиї влітку 1967 р.

Походження назви нашого села шукали в угорській, румунській, латинській, польській мовах, а також у санскрипи. Хтось розшифрував Рунгури як “гори і рівнини”... Ті, хто зачитувалися книгами О. Канигіна “Шлях аріїв”. Чи “Рун-вірою” О.Силенна, тлумачать слово “Рунгури” як “світлі гори”...

То ж є безліч вільних тлумачень слова “Рунгури”. Одні твердять, ніби село походить від імені поміщика або першопоселенця Рунгура (Рунгера), інші, згадуючи міфи про золоте руно, за яким в Колхіду вирушали греки, схильні тлумачити слово “Рунгури” як “зелені гори”, “Кучеряві гори”...

Ще виводять назву села від двох слів:

Рівно + гори.

Гори + Рун (від руно).

Існує ще легенда, яка стверджують, почута у Космачі. Ніби одному хлопцеві не сподобалося власне ім’я Орислав – клична форма Ори (Оре), тому що всі з його імені посмішкувалися, хлопця не приймали до парубоцького гурту, відкидали, (орунг – відкинутий...)

Аж дійшло до того, що Орислав відмовився в батькових волів і подався у білий світ. Сказав старині: якщо ще стріне десь такі імена, як його власне, то повернеться додому. Сходив він не одні постоли, вернувшись у рідний край, став на службі у князя. Якось йому довелося ночувати в одному селі, яке ще мало свої назви. Орислав згадав своє дитинство, свої мандри, подумав і каже людям: я від князя, мені доручено назвати неназвані села. Отож він до слова “орунг” (відкинутий) приєднав своє ім’я “Ори” й уторилося слово Орунг – ори.

Місцевим людям назва сподобалася. Теслі витесали дошку, поставили два стовпи, на дошці виникла назва села, мимоволі пропустивши літеру “О” встановили знак поряд із статуєю Дажбога...

Потім Орислав назвав ще ряд сіл таким же способом – і постали Акри шори, Брустори, Шешори Чімшори.

“Руни” в півчних народів – пісні, і тому деякі вчені припускають, що рун – гори – це пісня гір...

Уродженець Слободи Рунгурської Станіслав Він ценз у книзі “На високій полонині” без тіні сумніву (і без будь-яких обґрунтувань) перекладає слово Рунгур (?) як “лісовий вигін” (поляна) і стверджує, що назва нашого села вольського походження.

Академів В.Грабовецьки запропонував свої (майже тотожні) варіант походження назви нашого села:

від румунського “чиндичі”, що означає “викорчувані і випалені ліси для пасовиська”;

від латинського слова “чиндече” – що тотожне словянському “пасічна”, або “Чернене”, “теребіж”, тобто населення, що виникло на місці викорчуваного або спаленого лісу.

Однак в Україні чимало “пасічних”, і це слово можна з великою долею ймовірності прикласти майже до кожного гірського чи передгірського села. Тим більше, нічого нам не додають в розумінні минулого села слова “чертене, теребінь”.

Відомий поет, етнограф Степан Пушик припускає, що назва “Рунгури” походить від первісно зарослих наших гір кущами ялівцю, який де-не-де називають “рунком” або “рунчом”.

Павло Федю пропонує тлумачити назву села від двох давньоіндійських слів: рун-світло, гуру-вчитель... Що ж, хто проти?! – дай Боже, щоб наші нащадки досягли такого рівня духовного розвитку, коли могли б стати для інших людей вчителями світла, носіями всього світлого...

Одне слово, якби там хто не трактував собі назву Рунгур, я схильна вважати , що слово “Рунгури” насамперед означає: “рідні гори і доли, рідна річка, рідні люди, рідна сторона...” Думаю собі, що отак сприймаючи ім’я свого рідного села, ми ніколи не помилимося.

За роки незалежності наші куткии були перейменовані: Долішній кінець став Набережною, Пискавець – вулицею Пискавецькою, Вилки – вул. І.Фрнака, грунти з будівлями по обидва боки цесарки – вул. Шевченка, Сухий – Гірською вулицею, Золотий – Прикарпатською, Петрічєва – вул. Довбуша, Дубовий – Дубівською, Голиця – перевулком О.Кобилянської, Кругленький, Паннила, Болшива відтепер є вулице Лесі Українки, Боянка – це вул.. Стефаника..

Звідки походять назви наших кутків і урочищ? Гадаю, більшість із перлічених назв зрозумілі й малій дитині. Утворені вони від імен чи прізвищ колишніх поселенців або просто власників грунту, від назви якоїсь речі...

Наша мальовнича Франкова гора, вважають деякі краєзнавці носить ім’я не Івана Франка, а німецького інженера Франка, який нібито загинув тут під час будівництва мостів для залізниці в Роки. Гадаю, це помилкове твердження. Можливо, для чужого це й гора, біля якої помер невідомий селові німецький спеціаліст, але вам скаже кожен рунгурський газда, що під цією горою Іван Франко, коли його вели шандарі босого й голодного з Коломиї у Березів. І не лише відпочивав, але й розмовляв з нашими людьми. І навіть якщо б оповідь про відпочинок нашого генія в Рунгурах насправді виявилася легендою, то й легенда ця була б правдивішою від усякої іншої правди.

Сухий – похилий сухий горб, Грунь – пагорб, Царина, розлога долина, Кошари – кошара, Кругленький – округа місцена, Золотий, - біля потоку де знаходили золотий пісок.

Вважають, що Бандурка, Петрічєва, Шокалів, Кланів, Пантера не українського походження. З такими вченими можна й посперечатися, якщо знаєш, що давніше словом “бандурі” називали сторожа, а місцині Петрічєва (де я народлася) своє прізвище залишив або киянин, або ще білий хорват Петрич.

Золотий (Березівки) , за однією з легенд, так називали зовсім не тому, що тут знаходили золоті самородки, а зовсім з іншої причини. Посилилися в цьому глухому закутку три газди з Поділля,, які разом зі своїми сім’ями втекли від жорстокого пана: Курдибан, Грижин і Решетівський. Вони побудувалися саме в цій місцині, і пани навіть не здогадувалися, що обабіч центральної Соляної) дороги прикриті лісами і крутими берегами ще живуть якісь люди. І ось так скрито жили ці юди впродовж усієї панщини.


Интернет казино Султан. Более 50000 игроков! Присоединяйся!


Создан 04 дек 2005



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 года назад
money-games 25 сен 2015 ответить
цikaво
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником